"Як Мене Отець послав, так і Я посилаю вас"

У суботу 17 травня у вінницькому монастирському костьолі братів-капуцинів відбулась велика урочистість – Христова Церква збагатилась ще одним священиком. У сучасній історії Ордену Менших Братів Капуцинів в Україні диякон бр. Роман Поп, який того дня прийняв таїнство священства, став п'ятим священиком капуцином родом з України.

Зрозуміло, що свято це має велике значення не тільки для Ордену, плоди присутності якого можна помітити на українській землі, але і для всієї Церкви, яка збагатилась ще одним пастирем. Як же краще можна було висловити подяку кожного присутнього на цій урочистості якщо не з'єднати її в досконалу вдячність, яку Церква складає Богові в Євхаристії.

Урочисту літургію очолював єпископ-ординарій Харківсько-Запорізької єпархії Станіслав Падевський, якого Бог покликав до єпископського стану з числа Менших Братів Капуцинів. Він є одним з п'яти єпископів в Україні, що вийшли з францисканських орденів. Саме він був першим капуцином, що приїхав на українські землі ще в 1989 році, а через декілька років, після повернення монастиря у Вінниці став тут першим настоятелем.

Співучасниками урочистої літургії були: радник Провінціального міністра Ордену Капуцинів, відповідальний за навчання у краківській семінарії о. Лукаш Стец, Віце-провінціальний міністр о. Блажей Суска, брати-капуцини з усіх українських монастирів, а також семінаристи з краківської Вищої духовної семінарії Ордену. Також були присутні священики із Закарпаття настоятелі греко-католицької та римо-католицької парафій о. Віталій та о. Адріан, священики з інших парафій України.

В урочистій Літургії взяли участь також сестри Францисканки Місіонерки Марії, які супроводжували брата Романа від початку його дороги навернення і розпізнання покликання. Зрозуміло, що не бракувало під час цієї важливої події батьків і рідних, знайомих і багатьох гостей, з різних куточків України.

Як не дивуватися дивному Божому Провидінню, коли саме сюди, до Вінниці, декілька років тому приїхав молодий абітурієнт із Закарпаття, бажаючи здійснити свою мірю – стати лікарем. Божі думки і дороги насправді незбагненні, адже ця молода людина, шукаючи свою мрію, знайшла тут люблячого Бога, досвідчила Його любові і розпізнала своє справжнє покликання – лікувати не лише хвороби тіла, а й, що набагато важливіше, вести душі до спасіння. Саме тут, у парафії Матері Божої Ангельської о. Роман вперше побачив капуцинів, а вже через кілька років він отримує тут священицькі свячення.

Слова єпископа, який читав проповідь, вказували саме на те, що відтепер о. Роман покликаний за Божим натхненням і з Божою допомогою стати другим Христом. Бути тим, хто подає Хліб життя, хто «з очима батька виглядає свого блудного сина», тим, хто приносить жертву за спасіння світу і сам стає живою жертвою, і все це, як неодноразово повторив владика – тільки за справою Святого Духа, Який приходить через молитву Церкви.

На початку обряду свячень диякон у діалозі з єпископом висловив свій намір і бажання прийняти священицький сан. Зворушливим був момент, коли всі присутні стали навколішки, а диякон впав ниць перед вівтарем; тоді співалася літанія до Всіх Святих, яких присутні просять про заступництво за кандидата в священики. Після цього відбувся обряд рукоположення, здійснений єпископом, а потім – усіма присутніми священиками. Найважливішим став момент, коли всі священики стали навколо кандидата до священства, а єпископ проспівав над ним молитву висвячення, віддаючи Богові славу і подяку за дар священства і благаючи Його уділити цей дар присутньому брату Роману. Таким чином ми стали свідками того, що Святий Дух помазав брата Романа на священика Нового Завіту – пресвітера. Після цього неопресвітер вперше одягнув священицькі ризи – орнат. Потім єпископ помазав його руки єлеєм на знак освячення і уділення йому особливої влади здійснювати таїнства на благо Божого люду та всього світу. Наприкінці єпископ і всі священики передали знак миру щойно висвяченому священику, що символізує єдність всіх пресвітерів у довіреному служінні.

Наприкінці Божої Служби о. Блажей та о. Лукаш переказали привітання від імені братів Віце-провінції і Провінціального міністра та побажали неопресвітеру святості і твердості у служінні. Особливе слово належало до брата Романа, який склав подяку за дар покликання передусім Богові та всім людям, завдяки яким він це покликання розпізнав, розвивав і прийняв. Слова особливої подяки молодий священик висловив своїм батькам і близьким, присутнім настоятелям із Закарпаття та всім присутнім за підтримку та молитву.

Після урочистого пастирського благословення єпископа Станіслава, о. Роман залишився у костьолі, приймаючи численні вітання та побажання від присутніх на урочистості знайомих та гостей. Глибоко в серці лунали останні слова Святої Літургії «Богу подяка» – Богу, Котрий не пощадив власного Сина, але видав Його за нас.