І С Т О Р І Я
Ордену Братів Менших Капуцинів

У перші десятиліття XVI століття троє францисканських італійських обсервантів (одне з перших відгалужень ордену святого Франциска): Матео з Башіо, брати Людовик і Рафаеле Теналія з Фоссомброне – об'єдналися в одному прагненні реалізувати своє покликання, докладніше дотримуючись Статуту святого Франциска і ведучи життя, більш віддане молитві. Початковим задумом цих братів не було створення нового чернечого ордену, вони лише бажали докладніше наслідувати святого Франциска і його перших товаришів, беручи їх за взірець свого життя.

У 1528 році з допомогою Катерини Чібо, баронеси Камеріно, родички папи Климентія VII, яка була захоплена героїчним служінням хворим перших капуцинів під час епідемії чуми у 1525 році, вони отримали папський дозвіл вести той стиль життя, якого прагнули. Між іншим, папа Климентій VII дозволив братам вдягатись у рясу з гострокутним каптуром і носити бороду, що є символом бідності, простоти і суворості життя. Саме від гострокутного каптура ряси орден, який на початку носив назву „Братів Менших пустельницького життя”, завдячує свою спочатку народну, а потім і офіційну назву – Братів Менших Капуцинів. До сьогоднішнього дня капуцини відрізняються від інших Братів Менших своєю зовнішністю: рясою з гострокутним каптуром і бородою, яку багато хто з них носить.

Матео з Башіо, Людовик і Рафаелє Теналія були не єдиними на той час францисканцями, які бачили потребу реформи Ордену. Невдовзі після офіційного затвердження капуцинів папською буллою Religionis zelus (3 липня 1528 року) багато інших францисканців-обсервантів приєдналось до реформаторів, серед яких були такі видатні постаті як Джованні з Фано, Бернардіно з Асті і Бернардіно з Окіно, які стали колонами нової францисканської реформи. Вступ до Ордену цих братів спричинився до розвитку служіння капуцинів. Адже перші капуцини займались передусім фізичною працею, а вищезгадані брати наголосили на нагальній потребі проповідування і навчання, не гасячи при цьому духа молитви і суворості. Ці дві форми праці – фізична і апостольська – співіснують в Ордені по сьогоднішній день.

Капуцинська реформа дуже швидко поширилась – вже через 50 років Орден нараховував більше, ніж 3500 братів. XVII-XVIII сторіччя – це золотий період капуцинського Ордену. Близько 1761 року число капуцинів сягнуло свого апогею – 34 тисяч братів, розпорошених по всій Європі, в обох Америках, Індії і північній Африці.

Згідно статистики на початку 2002 року нараховувалось майже 11 тисяч братів капуцинів, які проживали в 96 країнах світу. Орден Братів Менших Капуцинів за кількістю ченців посідає четверте місце серед чоловічих орденів у католицькій Церкві.

Сьогоднішнє служіння капуцинів дуже різноманітне і залежить від ситуації, в якій їм доводиться жити. Серед них є професори і кравці, духовні провідники і кухарі, проповідники, капелани, настоятелі, медики тощо. Та для капуцинів не так важливо, що вони роблять, скільки, як вони це роблять. Як про це свідчить назва „Брати Менші” капуцини бажають бути братами і слугами тих, яким вони служать.

З огляду на свою простоту, безпосередність, доступність і готовністю йти туди, де їх потребують, а також на свій спосіб життя і праці капуцини отримали назву „братів людей”.

дивись також: Історія Францисканства Капуцини в Україні

Святі та Блаженні Францисканського Ордену