П О К Л И К А Н І В К А

Пропонуємо до вашої уваги, любі друзі, розповідь хлопця, який став Капуцином, його власний досвід і шлях.

Розповісти вам, як народилось у мене бажання піти за Господом… не так легко. Воно потихесеньку, майже непомітно увійшло в моє життя. Він вибрав мене і покликав. Це саме Той, хто сказав мені: ”Ходи та йди слідом за Мною.” Однієї миті я відчув дивовижне та прекрасне прагнення, яке зародилося у святого Франциска, - сказати Богові з радістю: ”Так, Господи, я охоче це зроблю. Це саме те, що я прагну чинити з усіх моїх сил.”

Коли ми думаємо або говоримо про чернече життя, перед нашими очима виникає образ “дивних суб'єктів”, “людей не з цього світу”, людей “зовсім інших” або “недосяжних”. Їхнє життя занадто важке – мало хто обирає його.

Але, можливо, ви маєте бажання придивитися ближче до братів-монахів? До того, що вони роблять, як і де живуть?

Я хочу спробувати розповісти вам мою історію, взяти вас за руку і ввести в нашу спільноту. Розповім вам про звичайне життя, яким живуть і яке ділять між собою багато інших братів, котрі, як і я, ризикнули заради Бога.

Я був звичайним хлопцем: школа, друзі, спорт, музика, перше християнське виховання в парафії. В моєму житті не було нічого надзвичайного.

Бог явився мені дуже поступово й у звичайний спосіб . Як? Через зустріч і розмову з одним братом. Через читання Євангелія. Через активну участь у житті парафії. Тоді, коли я робив щось для інших. Я швидко зрозумів, що для розвитку мого християнського життя я не можу залишатись у “другій лізі” або бути глядачем, що сидить на трибуні.

Я брав участь у деяких шкільних таборах і зустрічах молодих людей мого віку, які проводили брати й чудові священики. Була така мить, коли я відчув “щось”, що зароджувалось у мені (це такий вид симпатії та любові до одного зі способів життя, дарованих у “повноті часів”), я охоче погодився на шлях поглиблення і кращого усвідомлення своєї віри.

Часте перебування в спільноті дуже допомагало мені дозрівати і постійно доростати до ідеалу життя, завдань, безкорисливості, притаманних братам.

Однак мої власні батьки, знайомі давали мені “корисні поради”, вказували на інші пропозиції, такі, які, ймовірно, пропонують і вам. Наприклад: “Ти мусиш вчитись, щоб мати важливу й престижну працю”, “Ти мусиш зайняти високе положення в суспільстві та заснувати родину, як це роблять інші” тощо. Одним словом, звичайні речі. Проте я усвідомив, що не можу зростати, думаючи лише про себе, реалізуючи свої егоїстичні плани.

Коли я перебував у тиші, мені здавалось, що сам Ісус каже мені ці відомі всім слова: “Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу мене ради та Євангелія, той її спасе” (Мк 8,35). Я бажав “втратити” моє життя… Віддати своє життя Богові і братам. Це мало бути чудово!