Адам Гіларій Бернард Хмельовський

Святий Альберт Хмельовський, святий Брат Альберт (нар. 20 серпня 1845 р. вм. Іголомії біля Кракова, пом. 25 грудня 1916 р. в Кракові) – польський чернець, засновник конґреґації альбертинців, учасник Січневого повстання 1863 року, діяч мистецтва, художник. Відомий з самовідданої праці на благо бідних та безпритульних.

Адам був найстаршою дитиною Войцеха, який служив начальником відділення царської митниці в Щипьорні під Кулішем, і Юзефи. Він мав двох молодших братів (Станіслава й Маріана) та сестру Ядвігу. Коли Адаму було 9 років (у 1853 р.), помер його батько, а на чотирнадцятому році життя його залишила сиротою мати.

25 серпня 1853 р., після смерті батька, хлопець отримав урядову стипендію й виїхав до школи в Санкт-Петербурзі, де в 1855 р. розпочав навчання в Кадетському корпусі. Від 1858 р., після переведення до Варшави, він продовжував навчання в Реальній гімназії Яна Панкевича. В 1861 р. почав навчатись у Політехнічному інституті в Варшаві, а пізніше – в Сільськогосподарсько-лісовому інституті в м. Новій Александрії (сучасне м. Пулави), де познайомився й потоваришував із визначним художником Максиміліаном Ґеримським.

Після смерті матері (28 серпня 1859 року) діти були передані під опіку сестри її чоловіка – Петронели Хмельовської. Адам продовжує навчання в Політехнічному інституті в Новій Александрії. Саме в цей час він підключився до конспіративної діяльності.

Взятий у полон австрійцями, Адам був вивезений до Оломоуца на території, що підлягала тодішній габсбурзькій монархії. Скориставшись щасливою нагодою, в травні 1863 р. він утік з полону, дістався батьківщини й знову включився до повстанської діяльності.

Бойовий шлях Адама Хмельовського закінчився 30 вересня 1863 р., коли його повстанський загін під проводом полковника Зигмунта Хмеленського програв битву під Мелховом у ченстоховському повіті. Адам, тяжко ранений у ногу, знову потрапив до полону. Після ампутації лівої ноги, зробленої в примітивних умовах, його подальше лікування відбувалося у шпиталі в Конєцполі.

З огляду на загрозу нової хвилі репресій і переслідувань повстанців, його, за сприянням родини, було звільнено з полону. У травні 1864 р. Адам потрапив до Парижа, де, завдяки фінансовій допомозі з боку Польсько-французького комітету, він міг продовжити своє лікування й отримати гутаперчевий (найкращий на той час!) протез ноги.

Після оголошення амністії в 1865 р. він повернувся до Варшави, де почав навчатися на художника, й продовжив своє навчання в Мюнхені. Повернувшись на батьківщину в 1874 р., він писав картини, в яких усе частіше проявлялась релігійна тематика. В 1880-х роках була написана його відома картина Ecce Homo ("Ось, Людина"), яка духовні виявила переміни, що відбувалися в його душі. Адам Хмельовський вирішив присвятити своє життя виключно служінню Богові. Разомі з намальованою ним картиною Ecce Homo всередині Адама Хмельовського наступив перелом.

24 вересня 1880 року він вступив до Ордену отців-єзуїтів у Старій Весі (в Прикарпатті). Але через півроку з приводу депресії й сильного нервового виснаження Адам залишив Орден і виїхав до свого брата Станіслава до Шаргороду (на Поділлі). Там Адам Хмельовський зв'язався з терціаріями св. Франциска Асізького й займався апостольською працею серед сільського люду. В уставі Францисканського ордену світських він знайшов довгоочікуваний душевний спокій і щастя.

В 1884 р. Адам повернувся до Кракова, де продовжував займатися малярством, але все більше віддавався опіці над убогими й безпритульним. Трохи згодом він повністю залишає малювання, присвячуючи себе допомозі бідним. Адам жив у міському нічліжному будинку на вул. Скавінській у краківському Казимежі разом з безпритульними, алкоголіками й бідарями. Палаючи героїчною любов'ю до Бога й ближніх, він уже назавжди присвятив своє житті служінню бездомним і покиненим. Він відкривав для них притулки, щоб, створюючи відповідні умови для проживання, рятувати в них людську гідність і прямувати їх до Бога.

25 серпня 1887 року, за згодою кардинала Альбіна Дунаєвського, в Лоретанській каплиці при костьолі Капуцинів у Кракові Адам Хмельовський одяг старий чернечий габіт Третього Францисканського Ордену й з того часу він став відомий як брат Альберт . Чернечі обітниці він приніс роком пізніше, 25 серпня 1888 р., даючи початок новій чернечій родині – Конґреґації братів альбертинців.

В 1891 році брат Альберт заснував Конґреґацію сестер альбертинок. У Кракові він займався притулком, у якому мешкав разом із бідними. Згодом виникали нові притулки – у Львові, Тарнові, Закопаному та інших місцях. Закладені ним конґреґації Братів альбертинців і Сестер альбертинок спираються на первісний устав св. Франциска Асізького. Центром діяльності брата Альберта стали нічліжні будинки для безпритульних, які завдяки апостольській праці перемінював на притулки.

Не маючи в розпорядженні матеріальних засобів, брат Альберт збирав милостиню на утримання вбогих, часом продаючи намальовані ним картини. Перестаючи бути художником у прямому значенні цього слова, він ставав художником в іще більше мірі, відновлюючи красу зневаженого обличчя Христа в людині з марґінесу суспільства й морального дна. Служіння бездомним й нужденним він уважав одним з видів культу Страстей Христових. Адам Хмельовський, глибоко переживаючи францисканську духовність, досяг героїчної любові Бога й ближнього.

Брат Альберт також закладав будинки для сиріт, калік, старців і невиліковно хворих, допомагав безробітним, шукаючи для них працю. Відомі слова брата Альберта про те, що “треба кожному дати їсти, бездомному – місце, а нагому – одяг; без даху над головою і шматка хліба він може лише красти або просити милостиню для підтримання життя”.

Захворівши на рак шлунка, 23 грудня 1916 року він прийняв Таїнство хворих (єлеосвячення), а на Різдво Христове 1916 року помер у сяйві святості у віці сімдесяти одного року й був похований на Раковіцькому цвинтарі в Кракові .

В 1938 р . президент Польщі Ігнацій Мосьціцький нагородив брата Альберта посмертно Великою стрічкою ордену Polonia Restituta за надзвичайні заслуги в здобутті незалежності Польщі й на ниві служінню суспільству.

22 червня 1983 року, під час Меси на краківських Блонях Папа Йоан Павло ІІ, який був його ревним шанувальником, оголосив брата Альберта Хмельовського блаженним, а пізніше, 12 листопада 1989 року, під час канонізації в Римі – святим. Його мощі знаходяться під вівтарем в костьолі Ecce Homo (від 1997 р. – святилище) на Прондніку Червоному в Кракові за адресою: вул. Вороніча, 10.

У літургійному календарі для польських дієцезій спомин дня пам'яті св. Альберта Хмельовського припадає на 17 червня і є обов'язковим.

Брат Альберт показав, що той, хто хоче по-справжньому робити діла милосердя, повинен сам стати “безкорисливим даром” для іншої людини. Служити ближньому – це, на думку Святого, перш за все віддавати себе – “бути добрим як хліб”.