Святий Йоан Марія Віанней (1786-1859 рр.)

ПРО СМЕРТНИЙ ГРІХ

Горе нам, бо ми згрішили
( Плач 5, 16 )

Пророк Єремія, впевнившись у тому, що гріх народу обтяжує також і його самого, з гірким плачем волає: «Через гріхи наші ми втратили це прекрасне щастя й радість, яку переживало наше серце; радість перемінилася на сум, а з нашої голови спала корона. Горе нам, бо ми згрішили.»
Варто замислитись над словами Пророка, який описує нам страшу руїну, яку спричинює гріх у душі людини.
Сам по собі я не мав би сміливості, щоб казати вам про зло гріха або ж про нещасливі наслідки, які гріх приносить людині. Також не змогли викорінити гріх ані суворими розпорядженнями й покараннями побожні царі; не знищили його також силою своєї Божественної проповіді пророки Старого Завіту; не змогли цього зробити Апостоли, хоча були вони зігріті Божою любов’ю й сповнені мужності, якої їм уділив Святий Дух; не винищили його, врешті-решт, і мученики пролиттям своєї крові. Навіть сам Господь наш Ісус Христос, хоч і є істинним Богом, Своїми тяжкими Страстями й жорстокою Смертю не усунув гріх повністю.
О, проклятий смертний гріху! Як же мало знають тебе люди, і як же часто тебе скоюють!
Ти спричиняєш страшенні руйнування в нашій святій вірі, ти – кат душ, джерело прокляття, відраза в очах Неба й спустошення землі!
Проклятий гріху, ти – причина наших дочасних і вічних нещасть, невблаганний кат Самого Господа Ісуса Христа!
Боже Мій, якби ж ми знали, чим є гріх – чи допускали б ми його з такою легкістю?
Чи могли б ми спокійно жити після скоєння гріха?
Як же ми сильно засліплені!
Тож замислимося над тим злом, яке існує в гріху, над нещастями, які він спричинює, й над засліпленням тих, хто чинить гріх.

Ніхто з людей не в стані зрозуміти, яке велике зло приховане в смертному гріху. Якби я міг відкрити пекельні брами й показати вам всі жертви цього гріха, якби кожен з осуджених явив вам роздираючі душу страждання, які вони мусять терпіти цілу вічність, то, може, тоді б ви мали якесь розуміння того, чим є гріх. Що б я вам не сказав з амвону про зло гріха, це завжди буде чимось неясним і віддаленим від самої суті гріха.
Якщо ви спитаєте мене, чим є смертний гріх, я відповім разом зі святим Августином: «Це – відвернення себе від Бога й нерозумне віддання себе створінням.» У природі гріха закорінене те, що він віддаляє нас від Бога, гріх – це погордження Богом.
Хіба ми можемо представити собі більшу огиду й більш чорне зло?
Чим є відірвання себе від Бога?
Це – опір проти Його волі.
Таким чином грішник немов каже до Бога: «Відійди від мене, я не хочу Тобі служити, я не хочу, щоб Ти й надалі був моїм Богом. Я погорджую Тобою й Твоїми благами. Ти хочеш цього, а я – ні. Мені подобається те, що для Тебе є бридким. Ти наказуєш мені робити те, чого я не хочу.»
Хочете ще краще зрозуміти бридоту гріха?
Тоді слухайте, що каже безбожник своєму Творцеві:
«Ти наказуєш мені читати ранкові й вечірні молитви, а я не буду молитися. Ти хочеш, щоб я додержував святий день неділі, святкуючи його, а я з власної волі буду зневажати цей день забороненою роботою й проводженням часу в приємних розвагах і розпусті. Ти наказуєш мені зберігати чистоту тіла й душі, а я люблю дещо інше: тож я буду забруднюватись думками, похіттю й безсоромними вчинками. Ти наказуєш мені прощати ворогові, а я хочу помститися. Ти наказуєш мені любити Тебе, а я погорджую Тобою й відаю себе створінням. Ти хочеш, щоб я користався Божим словом, яке проповідують Твої слуги; Ти наказуєш мені прибігати до джерел благодаті, щоб я міг подолати погані схильності – а я відкидаю Твої слова, сміюся з проповідників, топчу Твої благодаті!»
І саме так ви звертаєтесь до Бога кожного разу, коли грішите!
Немає нічого дивного, що пророк Ісая називає грішників бунтівниками, що противляться волі Господа.

По друге, відвернення від Бога – це прояв певної відрази й опору серця проти всього, що пов’язане з вірою. А тому це – погордження смиренням, погордження умертвіннями, погордження заповіддю любити ворогів.
Усього цього грішник боїться більше, ніж хвороби. Йому постійно здається, що Творець забагато від нас вимагає, що вірне служіння Богові неможливе, що краще піти на вічну погибель, аніж боротися зі своїми пристрастями й уникати зла.
Що ж це за страшна сліпота, коли мізерне створіння повстає проти свого Творця – проти Того, Хто в одну мить міг би знищити його одним актом Своєї волі.

По третє, грішник більше цінує створіння, аніж безмежну велич Бога.
Святий Августин каже: «Коли ми задовольняємо свої пристрасті, ми віддаємо честь іншим богам.»
Як несправедливо чинить грішник, коли ставить Бога нижче за свою пристрасть!
Цей самий Учитель Церкви каже, що розпусник волосину блудливої істоти, нечисті погляди й розпусту цінує більше, аніж Творця.
Нечиста людина живе лише тілом і брудом.
А людина груба? Це – істота, з очей і ніздрів якої вибухає вогонь.
А заздрісна? Це той, хто робить іншим в пику й гризе себе з їх щастя.
А амбіційна? Це – той, хто надутий, подібний до клубу диму.
Де ж грішник ставить свого Бога?
Чи має він Його перед очима, чи має Його в серці?
Ні!
Нещасний грішнику, ти кидаєш Бога на поталу своїм захопленням, своєї брудної хтивості, свого шаленого сказу, своїй надутій пихатості!
О, ти, якби міг, занурив би Його в клоаку бридких, огидних нечистот!
О Боже, чи можна добре знати гріх і, незважаючи на це, коїти його й надалі?
Святе Письмо каже, що Небеса і земля не можуть охопити величі Бога. Престол Його в сонці й серед незліченних зірок. Проте я ніде не знаходжу тексту, в якому б прочитав, що Трисвятий Бог, Господь незліченних сонмів, повинен бути вкритий брудом і бути чорним від диму людських пристрастей!
Яка ж це страшна річ, коли людина грішить і намагається таким чином скинути Бога з Його престолу й кинути Його під ноги своїх пристрастей!
О вічносте, ти занадто коротка, щоб ті нещасні зухвальці могли понести за це заслужене покарання!
Святий Апостол Павло виразно сказав, що людське тіло – це помешкання Бога, а розпусник віддає себе зіпсованому створінню, негідній блудниці.
Що б ви подумали, дорогі брати, про людину, яка б у шаленості сказу схопила кров нечистої тварини й налила її в чашу, в якій після Перетворення знаходиться Найсвятіша Кров Ісуса Христа?
Вже сама згадка про це охоплює нас жахом, а грішник іде далі, бо він ставить чорта вище, ніж Божого Сина, а, зневаживши добрі натхнення й дії Божої благодаті, воліє віддати перевагу нашіптуванню диявола.

По четверте, смертний гріх засліплює, й до такої міри, що людина не розпізнає зла, якого припускається.
Коли приходить спокуса, вона піддається їй і виявляє погордження Божими благодатями. Поступово її серце твердіє, і скільки кроків вона робить, стільки разів падає. Така людина стає здобиччю своїх пристрастей. Наші беззаконня нас від Бога відлучили, наші гріхи обличчя Його від нас закрили, щоб нас не чути (Іс 59, 2).
Життя грішника – це сплетення злочинів і ланцюг зла. Серце такої людини нагадує збурене море, на якому одна хвиля викликає іншу. Перший гріх тягне за собою другий, потім настає затверділість, а після смерті – нещаслива вічність.
Прикладом цього може бути Амасія, нещасний цар юдейський. У нього було багато чудових вроджених достоїнств і видавалося, що він буде добрим володарем. Коли він зійшов на престол, йому було двадцять п’ять років. Але з часом його опанувала гординя. Він повбивав убивць свого батька Йоаса, після чого зібрав триста тисяч війська й притягнув сто тисяч людей з царства Ізраїльського, яким заплатив сто талантів срібла. Тоді приходить до нього муж Божий і каже йому розпустити найманців. Амасії було шкода грошей, які він заплатив. Але коли Пророк сказав йому, що Бог – це багатий Господь, і Він може повернути ще більше, цар розпустив найманців і рушив проти ідумеїв із власним військом, перемігши їх. Однак після перемоги він почав віддавати честь ідолам переможеного народу. Бог через Свого Пророка напоумлював Амасію. Але гордий переможець нехтував цими повчаннями, а Пророку погрожував смертю. Тож Божий посланець відійшов, передрікаючи непокірному цареві кару. А гординя засліплювала Амасію дедалі більше. Він розпочинає війну проти ізраїльського царя Йоаса й стає глухим до будь - яких пересторог. Він вступає в битву, зазнає поразки й потрапляє в полон. Йоас входить у Єрусалим і вивозить звідти багаті скарби. Після смерті ізраїльського царя Амасія прожив іще п’ятнадцять років і загинув під час повстання, яке вибухло проти нього в Єрусалимі.
Ось власне, брати, це і є образ закоренілого грішника – людини, яка чинить один гріх за другим, і тільки в годину смерті в неї відкриваються очі й вона виразно бачить свій страшний стан.

По п’яте, Господь Бог допускає віддалення закоренілого грішника й видає його на поталу пристрастей (Рим 1, 24).
Грішника вже нічого не зворушує – він усім нехтує. Він знає, що, коли помре в такому стані, на нього чекає вічна погибель. Він не дбає про своє спасіння, глузує зі спасенних напоумлень.
Про проповіді та про священиків він висловлюється злосливо. Він каже, що священики існують для того, щоб напоумлювати, що це – їхній фах, що вони виголошують брехню. Такий грішник виступає проти Бога й віри, проти духовенства, зухвало переступає Божі Заповіді, заглушує своє сумління, до кінця тримається переступів і пробуджується лише в годину смерті, коли вже немає для нього жодного порятунку, коли вирватися з пазурів пекла вже неймовірно.
У Святому Письмі ми знаходимо добрий приклад, який це ілюструє. Сирійський цар узяв в облогу місто Дотам і організував там засідку. Тоді пророк Єлисей молив Бога, щоб цих людей доткнулася сліпота. І справді так сталося. Єлисей вів їх за собою, кажучи їм, що вони помилилися, що вони повинні були взяти в облогу інше місто. Таким чином він завів їх аж до Самарії й там на прохання пророка Бог відкрив їм очі й вони зрозуміли, що вони в руках ворогів.
Ось сумний образ того, що зазвичай діється із затверділим грішником в хвилину смерті. Священик втішає його, вказуючи на велич Божого милосердя. Вмираючий заспокоюється, а тому не єднається з Богом як належить. Святі Таїнства, прийняті ним недостойно, засліплюють його ще сильніше. Це засліплення триває до самого кінця, після чого настає смерть і вічна погибель грішника.
Як же гідний жалю стан цих нещасних душ!
То ж як палко, з якими сльозами, ми повинні молитися про їх навернення!

Подивімося зараз, причиною яких нещасть на цьому світі є гріх.
Перш за все, він є джерелом усіх Божих кар:
в деяких випадках – бідність, різні хвороби, сум та інші болісні удари долі, і перш за все – смерть мають тут своє джерело. Святий Дух у кількох місцях Святого Письма говорить євреям, що, якщо вони збережуть Божі Заповіді, Бог дарує їм благословення, їхні поля щедро вродять збіжжям, а дерева – плодами. Натомість, якщо вони залишать Творця, Він зішле на них різні лиха й нещастя. І справді, різні удари долі – як для духа, так і для тіла – беруть початок у гріху.
Чому Ангели спали з неба в пекло?
Чому Адам був вигнаний з раю?
Чому на долю прабатьків та їхніх нащадків випало стільки нещасть?
Причиною цього є гріх.
Хіба не людський злочин викликав на землю потоп? А що звело на Содом, Гоморру та інші міста вогонь з неба, якщо не гріх?
О, проклятий гріху, хто пізнав тебе добре, той ніколи не наважиться тебе скоїти!
Пророк Натан мовить до Давида: «Не відійде меч навіки з дому твого за те, що ти зневажив Мене» (пор. ІІ Сам 12, 10).
Господній мудрець мовить: «Бідність від Господа в домі безбожного, а мешкання праведних будуть благословенні» (пор. Прип 3, 33).
Браття, уникаймо гріха! Уникаймо його також і тому, що в цьому житті він приносить нам нещастя.

По друге, гріх скорочує життя людини, як каже Святий Дух.
Інколи Бог терпить грішника дуже довго. Проте коли Він бачить, що той не виправляється, то забирає його з цього світу, вирубує його з-поміж живих як неврожайне дерево.
Наприклад, коли цар Єзекія захворів, Господь послав до нього Пророка з наказом, щоб той владнав свої справи, тому що скоро помре. Чуючи це, Єзекія відвернувся до стіни й почав гірко оплакувати свої гріхи. Господь, зворушений милосердям, подовжує йому життя на п’ятнадцять років.
Цар Седекія навпаки – за своє життя не спокутував злочини, потрапив разом із дітьми до полону, де йому викололи очі й так він мізерно закінчив своє життя.
Безбожний Антіох визнає, що саме його злочини прикликали на нього передчасну смерть, бо він знищив святе місто й зневажив храм Істинного Бога. Хробаки живцем поточили його тіло.
Імператор Афанасій бачив уночі в своїй кімнаті грізну постать із книгою в руці. Ця постать з причини його гріхів викреслила з книги його життя сорок років.
Такі думки для людини, що прагне довгого життя, є приголомшуючими.
Страшні наслідки й шкоди з приводу гріха також зазнає душа людини.
Як тіло без душі є трупом, так і душа людини, позбавлена Божої благодаті, є мертвою й огидною в очах Бога й Ангелів. У такому стані вона не може зробити нічого, що могло б бути заслугою у вічному житті.
Свята Катерина Сієнська, маючи одного разу видіння душі, що перебувала в Божій благодаті, захоплено волала: «Господи, якби віра не казала мені, що є лише один Бог, я б уважала, що ця душа є божеством. Я розумію, Господи, що за таку прекрасну душу Ти міг умирати!»
Проте коли людина вчинить тяжкий гріх, ця чудове краса зникає; душа, подібна перед тим до Ангелів, стає надзвичайно бридкою, мов чорт або стерво, що вісім днів лежить на пекучому сонці. Після смертного гріха людина втрачає всі заслуги для вічного життя, навіть якби була ними багата так, як усі Ангелі й Святі разом узяті. Після падіння для неї залишається лише пекло.
О, проклятий гріху, як же страшно ти знищуєш душу! І, на превеликий жаль, скільки є таких у цьому оплакуваному стані! Нехай же люди бояться духовної смерті так, як бояться смерті тілесної!

Я йду далі й стверджую, що смертний гріх позбавляє нас душевного спокою.
«Безпечна думка як урочистий бенкет», – каже Господній Мудрець. Святий Павло каже, що душевний спокій перевищує всі чуттєві радощі. «А спокій Божий, що перевищує всяке почуття, нехай стереже серця ваші й думки ваші в Христі Ісусі». А про грішника протилежне каже пророк Ісая – що його серце страждає від болю, який не можна описати. В Посланні до Римлян Святий Павло пише, що грішники усе життя будуть страждати від мук: «Смуток й утиск на всяку душу людини, що вчинила зло».
Чому, друже, ти перебуваєш у грісі, якщо він є причиною того, що ти нещасний?

Далі. Смертний гріх віддає також душу у неволю сатани.
Людина в стані освячуючої благодаті воістину є Божим дитям; після гріхопадіння вона стає дитиною й невільником злого духа. Святий Йоан стверджує, що той, хто чинить гріх, стає дитиною диявола, який згрішив від самого початку: «Хто чинить гріх, від диявола той, бо диявол грішить від початку». Якщо ми помремо в стані тяжкого гріха, нашими душами навіки заволодіє сатана.
Бідна душе, тебе люди продають за безцінь – п’яниця за чарку горілки, скупий за жменю сіна, ненажера за повний таріль, блудник за огидну насолоду.
Як же низько тебе цінують, як же страшно тобою легковажать!

Далі. Смертний гріх робить нас ворогами Бога й замикає перед нами ворота до Неба.
Душа в стані благодаті є подругою Бога й має право на небесну батьківщину.
Боже мій, яке ж це страшне нещастя – жити у ворожості до Тебе, до Того, Хто є самим Благом, самою Любов’ю й Блаженством обраних!
Якби ж ми знали, що значить втратити Бога, ми б за жодну ціну не наважилися вчинити гріх! Троє Юнаків з цієї причини радше бажали потрапити до розжареної печі. Мученики терпіли найстрашніші катування, але не зреклися свого Спасителя. Одним, як Святому Клименту, Єпископу Анкирському, Святому Савиніану й Святому Христофору, клали голову на розжарене вугілля. Іншим, як Святій Аполлонії та Святому Януарію, виривали зуби. З інших живцем здирали шкіру, як про це читаємо про Святого Варфоломія та Святу Реґіну. Святий Венантій дозволив, щоб йому вирвали нутрощі, й спокійно терпів, коли його опалювали смолоскипами, тому що не хотів через гріх втратити Божої благодаті. Мученики перенесли найстрашніші катування, бо не хотіли відректися від свого Бога й Спасителя.
Горе нам за те, що ми відрікаємося прекрасного Неба й заслуговуємо на пекло лише тому, що хочемо задовольнити якісь гріховні схильності!
Хто може зрозуміти величину цієї небезпеки?
Що б ви подумали про людину, яка б звернулася до Бога так: «Я не хочу Неба, я вибираю собі за спадщину пекло; я відрікаюся товариства Ангелів та Святих, я волію йди до вічного вогню, не відмовляючи собі в цих приємностях, аніж відректись від своїх похотей, аніж простити своєму ворогові або ж віддати чужу річ»?
Може, ви скажете: «Ми так не кажемо!»
Але ваші гріхи ніби промовляють саме так!
Хто може зрозуміти засліплення безбожної людини, яка тваринну насолоду ставить вище за вічне блаженство, якусь дрібницю – вище за Царство Небесне, ненажерство – вище за бенкет Блаженних у Божому Місті!

Нарешті, гріх є найбільшим нещастям, яке може нас спіткати в світі.
Свята Тереза бачила душу в стані тяжкого гріха й цей вид так її вразив, що вона скорше хотіла перенести пекельні муки, аніж вчинити бодай один гріх.
Святий Тома дивується тому, як людина, що вчинила навіть один лише гріх у житті, може сміятися.
Свята Катерина Сієнська каже, що всемогутній Бог не міг би зробити людині такої шкоди, яку вона робить сама собі, коли припускається гріха.
Свята Катерина Генуезька мовила, що відтоді як спізнала зло гріха, не дивується пекельним карам, бо вони майже ніщо в порівнянні зі злом гріха.
Свята Магдалина де Пацці не могла зрозуміти, як Ісус Христос міг померти за такі жахливі створіння, як грішники.
Святі на цьому світі боялися лише гріха.
Також і ми, якби ми за допомогою Божого світла краще зрозуміли огидність гріха, ми б тисячу разів хотіли вмерти, аби лиш не допустити жодного такого злочину.
Пригадайте собі, що повинен був витерпіти Ісус за людські гріхи!
Ось Спаситель вмирає на хресті – Його тіло пошматоване під час бичування, обличчя опльоване безбожниками, голова прошита терном – найгарніший із синів людських має вигляд мов жалюгідний хробак.
У мить Його смерті весь світ потрапив у хаос: сонце вкривається темрявою, основи землі тремтять, скелі розламуються, гроби відкриваються й з них виходять померлі.
Спитайте самого Ісуса Христа, чому Він погоджується на таку ганебну й жорстоку смерть, а Він відповість вам: «Сину, це через гріх. Навіть якби всі розумні створіння на землі й на небі перенесли найстрашніші страждання, все це не допомогло б стерти навіть один повсякденний гріх. Тому Я страждаю, щоб задовольнити Божу справедливість. Якби ж люди хоча б припинили наново Мене за це ображати.»
Якою ж невдячно є людина, коли не хоче пам’ятати про любов, яку має до неї Спаситель!
Вічносте, ти ніколи не проминеш і помстишся зневазі, яку гріх виявив такому доброму, такому терплячому й милосердному Богові.
Як же довго ми ще будемо перебувати в цьому засліпленні! Як же довго ми й надалі наново будемо розпинати улюбленого Спасителя!
Не чекаймо, браття, на смерть, бо тоді вже наші старання, наші сльози й жаль нічим не допоможуть!
Передчасно відкриймо очі, визнаймо свої помилки, покутуймо й застосовуймо засоби, які Бог установив для нашого спасіння. Краще нам втратити все, аніж знову допуститися гріха.
Ідімо до підніжжя хреста – нехай наші сльози єднають нас із Найдорожчою Кров’ю Ісуса Христа, що стікає з Його ран.
Послухаймо хвилину й подивімося очима віри на те, як стогнуть і нарікають засуджені – ті, для кого вже немає жодного милосердя!
Улюблений Спаситель ще не відкидає нас від Свого обличчя; навпаки – Він простягає до нас Свої руки й кажу нам, що любить нас.
Не забуваймо ніколи, чим є гріх, які нещастя він готує для нас у майбутньому житті, яких благ він позбавляє нас навіки!
Усі ми прагнемо Неба, проте ми знаємо, що ніщо нечисте не увійде до цих блаженних обителей.
Усе заохочує нас і закликає до відкинення гріхів. Божий Син з хреста заклинає нас, щоб ми не топтали Його Пресвятую Кров. Ангели та Святії з висоти небес нагадують нам, яку велику славу готує для нас Бог, яка велика слава чекає на нас, якщо ми лиш будемо уникати зла. Засуджені на вічні муки волають до нас, щоб ми не йшли слідом за ними й не потрапляли в руки розгніваного Бога.
Браття, може за мить нас уже не буде на землі й ми потрапимо до числа святих або ж засуджених. Зважайте на це, бо ми не знаємо ані дня, ані години!

Тисячу разів щасливим є той, хто кожної миті готовий стати перед Богом. Амінь.