на першу контакти на першу

Проповідь про гординю й смирення

Запрошуємо прочитати чергову проповідь св. Йоана Марія Віаннея про гординю та смирення.
В контексті Свята Божого Різдва ці слова святого настоятеля з Арс повчають нас про те, що Ісус своїм приниженням та послухом прагне зцілювати нас від гордині та пробуджувати в нас прагнення жити в смиренні. Ці недоліки (моральні дефекти) Ісус Христос лікує вже своїм незрівняним приниженням під час народження.

Святий Йоан Марія Віанней (1786-1859 рр.)

Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. (Лк 18, 11)

Так зазвичай кажуть люди гордовиті, закохані в себе, такі, що постійно критикують поведінку інших, що побожні лише ззовні. Подібно кажуть і люди багаті, які легковажно ставляться до бідних, ніби бідарі мали іншу природу. Ми можемо навіть сказати, що такі гордовиті слова ми чуємо всюди й щодня. Адже й у інших верствах суспільства ми зустрічаємо цей проклятий гріх гордині й бачимо, як кожен хоче вивищити себе перед людьми, як переоцінює себе і як є найліпшої думки про себе.

Гординя – це джерело всіх беззаконь  та причина різних нещасть у цьому світі. Часто буває й так, що люди в своєму засліпленні пишаються тим, з чого повинні б соромитись. Одні пишаються, бо їм здається, що вони мають кращі здібності, інші пишаються тим, що мають великий маєток або ж багато грошей, й не хочуть пам’ятати про те, що чим більше вони отримали, тим більш детальний звіт складатимуть вони перед Богом.

Дійсно, всі ми повинні казати разом зі Святим Августином: «Боже мій, вчини, щоб я пізнав, ким я є, і я сповнюся соромом і нехтуванням себе самого.»

Сьогодні в проповіді я буду казати вам, як гординя засліплює людину й чинить її противною в очах Бога й людей; яким чином ми можемо скоїти цей гріх; що робити, щоб виправитись з нього.

Для того, щоб ми мали належну уяву про гординю, нам потрібно було б – з дозволу Бога – випровадити з безодні пекла Люцифера й поставити його на моєму місці, щоб він сам представив нам страшну небезпеку цього гріха й показав, які небесні блага з його приводу він втратив, і які нещастя стягнув на себе.

Цей гріх часто триває лише мить, а кара, що настає за нього – вічна. Для гордині особливо характерно те, що людина, що підпала під цей гріх, не помічає за собою жодної провини. Гордовита людина не хоче повірити, що вона гордовита, вона не хоче визнати, що не має рації. Їй здається, що все, що вона каже, добре.

З чого ми можемо пізнати, що цей особливо великий гріх?

Споглядаючи страждання й приниження, що зазнав Господь наш Ісус Христос задля його викорінення. Він народився в родині вбогих батьків і жив, забутий усіма.

Погляньте, які великі нещастя звів на землю цей гріх. Якби не гординя, не було б пекла. Якби не цей гріх, Адам до цього часу перебував би в земному раю, й усі ми були б щасливі: не зазнавали б хвороб і всякої недолі, не було б ані смерті, ані Страшного Суду; ми б не боялися нещасливої вічності, нам було б гарантоване Небо. Добре було б нам на цьому світі, а ще краще – на тому світі; життя сповнене було б прославлення доброго Бога й колись з душею й тілом ми б те саме робили й у Небі. Якби не цей проклятий гріх, Ісус Христос не мусив би умирати на хресті.

Скількох жахливих страждань уникнув би Божественний Спаситель!

Запитайте мене, чому цей гріх спровадив стільки нещасть?

Тому що, якби Люцифер і його ангели не проявили б гордині, не було б злих духів, ніхто б не спокушував прабатьків, а тому вони б залишилися безгрішними.

Я добре знаю, що кожний тяжкий гріх – як жадібність, пияцтво, мстивість, нечистота – заслуговує на вічне покарання, й що кожен з цих гріхів тяжко засмучує Бога. Однак гординя ранить Серце Христове найсильніше, адже гордовита людина подібна до бунтівника, що не лише нехтує законами свого владики, але й ще робить спробу встромити ніж йому в серце, скинути з трону, розтоптати його й посісти його місце.

Чи можна уявити собі більшу лють?

Святий Дух також прямо висловлюється про цей ганебний вчинок. Він бо каже, що людина гордовита огидна перед Богам та людьми. А Ісус Христос дякує своєму Отцеві, що Він приховав таємниці небесного царства від зарозумілих, і відкрив їх смиренним людям.

Якщо ми уважно читаємо Святе Письмо, ми переконуємося, як Бог суворо карає й принижує зарозумілих.

Добрим прикладом цього слугує цар Навуходоносор, який у своїй гордині вважав себе за Бога. Коли він став дуже зарозумілим через свою силу, він пізнав, що є Бог на Небі, Який править царствами. Адже Бог допустив, що той гордовитий цар зазнав такого помутніння розуму, що тому здавалося, ніби він є звіром, тож він утік у ліси і, як тварина, їв там траву. І цей стан тривав так довго, доки Навуходоносор не повернувся до тями й не визнав, що він – мерзенне й жалюгідне створіння.

Подивіться також, що сталося з гордовитими Датаном і Авіроном та двомастами найвизначнішими євреями, які, не будучи священиками, хотіли принести Богові кадильну жертву, й збунтувалися проти Мойсея й Аарона. Тож Бог наказав відлучити їх від синів Ізраїлю. А коли так було зроблене, тієї самої миті під їхніми ногами розкрилася земля й поглинула їх живцем.

Подивіться на Ірода, яких видав смертний вирок Святому Апостолу Якову й ув’язнив Святого Петра. Гординя цього царя не мала меж. Одного разу він сів на троні в царських шатах і хвалився промовою перед народом, який улесливо казав: «Це не людина промовляє, а Сам Бог!» Тієї самої миті Ангел торкнувся його страшною хворобою, й черв’яки почали живцем їсти його тіло. І так гордовитий і жорстокий Ірод помер ганебною смертю.

Гордовитий Аман хотів, щоб перед ним всі падали на коліна. Він розгнівався на Мардохея за те, що той легковажить ним, і наказав підготувати для нього шибеницю. Але відомо, як Бог противиться гордим – Він допустив, щоб на шибениці був повішений сам Аман.

Так воно є – завжди й всюди на гордовитих чекає приниження, бо цей моральний дефект огидний Богові й противний людям. Адже гордий не погоджується ні з ким, він вивищується над рівними, хоче зрівнятися з вищим від себе – часто він конфліктує з іншими, а тому люди тримаються від нього якнайдалі й часто ненавидять його. Гординя дивним чином змінює людину – це подібно до того, як перемінила ангела, одного з найпрекрасніших створінь, у мерзенного чорта. Також і людину, яка є Божим дитям, гординя віддає в неволю сатани.

* * *

Визнайте, що гординя є гріхом, противним християнину, який тяжко ображає Бога й зводить на людей страшні нещастя.

Але яким чином її можна розпізнати? Адже вона супроводжує людину всюди, домішується до її вчинків і слів; вона є свого роду приправою, без якої практично не  обійдеться жодна страва.

Сам Господь наш Ісус Христос описує в Євангелії гордовиту людину в особі фарисея, який прийшов до храму й голосно молився перед людьми таким чином: «Боже, дякую Тобі,що я не такий, як інші люди:грабіжники, неправедні, перелюбці,або як оцей митар. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Лк 18 11b-12).

Так гордовита людина усе приписує самій собі – не Богові. Нещасна гординя огортає старих і молодих, багатих і вбогих. Кожен хвалиться тим, ким він є, що він зробив, шукає оплесків, просить, як милостиню, марної слави в людей.

Найчастіше гординя входить за поріг людей заможних. Ось нажила людина маєток – і вже змінює стиль життя й, подібно до тих фарисеїв, хоче, щоб люди називали її паном, вітали її, надавали їй перші місця. Також ця людина розкішно вдягається. На знак привітання ледве зволить кивнути головою, не здіймаючи при цьому капелюха; в розмові вживає вишуканих фраз, вихваляється ними, хоча часом не розуміє їхнього значення. Вона буде розповідати вам, який великий спадок їй дістався, бо хоче показати, що вона ще багатша. Коли цій людині вдається якась справа, вона всюди розповідає про неї так, що її вже не можна слухати. Ця людина буде розповідати про свої подорожі, й при цьому також перебільшує. Їй здається, що всі дивляться на неї з подивом, в той час, як люди в глибині своєї душі сміються з її дурості.

Гордий не хоче визнати за іншими жодної правоти, він суворо критикує й принижує ближніх, щоб вивищити себе. Він також розповідає про свої справи, хвалиться, що інші висловлювалися про них з задоволенням. Коли він побачить кількох людей разом, йому одразу здається, що вони розмовляють про нього, що його хвалять або обмовляють.

Дурноголовій дівчині здається, що в неї чудова фігура, а тому вона ходить, вимірюючи кроки, так гордовито й з таким апломбом, що здається, ніби вона сягає хмар. Якщо в неї багато вбрання й суконь, вона навмисно не замкне шафи, щоб люди все це побачили.

Люди хваляться своїм майном, тим, що вони вміють добре сповідатися, добре молитися, пишаються навіт скромною поведінкою в церкві.

Мати пишається своїми дітьми, орач – урожайними полями, кращою обробкою, молодий чоловік – ланцюжком або годинником (тому він часто перевіряє, котра година). Часто під час гри хтось із гравців виймає з кишені всі гроші, щоб його вважали багатим і дивувалися з цього, хоча часто це – позичені гроші.

Коли гордовита людина знаходиться в якомусь новому товаристві, вона буде розповідати про свою родину, своє майно, свої таланти, аби лише поліпшити свій імідж. Якщо якийсь батько має дорослих синів або дочок на виданні, ви одразу почуєте, як він буде розповідати, як багато грошей він має у своїх довжників. Але якщо попросити його цієї хвилини про п’ять гривень для вбогого, то ці багатства одразу кудись зникнуть.

Кравець або інший ремісник вихваляються своїм талантом, і часто навіть готові показати на вулиці, що ось вони зробили ось таку красиву сукню або якусь іншу річ.

Проклятий гріх гордині приникає всюди, навіть між пастирів та бідних мешканців гір. Коли лісоруб корчує лісові дерева біля дороги, він також старається робити це зграбно й моторно, щоб ті, хто буде проходити повз нього, захоплювались їм.

Гірше того, навіть злі люди пишаються своїми беззаконнями. П’яниці розповідають, скільки вони зможуть випити і їм після цього в голові навіть не паморочиться, а інші, коли вип’ють таку саму кількість чарок, зовсім п’яні.

Зверніть увагу, як часто хтось каже про себе зі смиренням, опустивши голову додолу. Але, якщо він почує про себе щось, що може його вколоти, він одразу напружується й гнівається, що виразно свідчить про його гординю.

Цей гріх прокрадається навіть і до добрих учинків. Подивіться на людей, які показують свою доброчинність лише тому, щоб їх уважали милосердними. Коли вони підтримують бідаря в присутності інших, вони навмисно дають більшу милостиню, якої ніколи б не дали, якби були самі.

Гордовита людина не зносить догани – щоб вона не сказала або не зробила, має бути добре.

В інших вона бачить самі лише помилки, й часто найшляхетніші задуми й наміри трактує погано.

Багато є й таких, хто порожньо фантазує! В розмові вони перебільшують або ж просто брешуть через страх приниження. Старі люди хваляться тим, чого не робили. Коли ми слухаємо їхні оповідання, ми могли б прийняти їх за героїв, які обійшли всю землю. Молоді люди знову з перебільшенням кажуть про те, що вони спроможні зробити у майбутньому. І так усі навколо брешуть, намагаючись наздогнати дим марної слави.

Такий сьогоднішній світ. І ви також досліджуйте свої серця й, поклавши руку на серце, скажіть, чи не правий я?

Цей гріх гордині дуже сильно затьмарює наш розум. В інших ми бачимо гординю, але не спостерігаємо її в самих себе.

Людина, яка шукає похвал у людей, нерозумна. Чому? Бо вона втрачає будь-які заслуги за свої вчинки й наражається на вічну загибель. Вона шукає слави, але не знайде її – люди її висміють. Чим тихіше хто живе й чим менше шукає розголосу, тим більше прославить його Бог, тим сильніше прославиться його ім’я в усіх кінцях світу.

Як фарисей є образом людини гордовитої, так митар являє собою людину смиренну, пройняту почуттям особистої нікчемності, але й довіри до Бога. Вона забуває про все, що могла б зробити доброго в цьому житті, й щиро визнає своє духовне убозтво й негідність. Вона не сміє ані стати перед Богом, ані підвести очі до неба, вона не висувається наперед, не прагне, щоб її бачили, вона стоїть у кутку як обвинувачений перед суддею, дивиться на землю, її серце охоплює жаль, очі переповнюються слізьми. З її душі виривається скарга: «Боже мій, помилуй мене, бо я – великий грішник». Саме таке смирення зворушило Серце Бога, адже митар отримує прошення своїх провин.  Отримує  також похвалу з вуст Ісуса Христа, Який каже, що той повернувся додому оправданий, в той час як фарисей у храмі обтяжив сумління новим гріхом. І Господь наш Ісус Христос закінчує Своє оповідання зауваженням, що той, хто себе вивищує, буде понижений, а той, хто себе понижує, буде вивищений.

Отже, якщо ми вже ознайомилися з гординею, придивімося зараз до чесноти, протилежній цьому пороку.

* * *

Подібно до того, як гординя є джерелом усіляких гріхів, так і навпаки – смирення є основою усіх чеснот. Це – брама, через яку до нас надходять Божі благодаті. Смирення є спасенною приправою усіх добрих вчинків; воно робить їх угодними Богові й провадить до вічного життя. Смирення – це владика Божого Серця, бо Творець ні в чому не відмовляє смиренним. За словами Святого Бернарда, смирення – це пізнання себе самого й погорда власною нікчемністю. Смирення – це смолоскип, при світлі якого ми ясно бачимо свої недосконалості. Воно не полягає в словах або вчинках, але – в пізнанні себе самого й незліченних власних помилок, що закриває перед нами гординя.

Ця чеснота для спасіння абсолютно необхідна. Бо Господь наш Ісус Христос виразно каже, що якщо ми не станемо подібними до малих дітей, не увійдемо в Царство Небесне. Смирення гарантує нам усе. Воно отримує прощення гріхів, забезпечує перемогу в спокусах; воно робить нас угодними Богові. І тому Христос як Людина прийняв вигляд Слуги саме для того, щоб дати нам приклад поведінки. З огляду на Своє смирення знайшла благодать у Бога й Пресвята Діва Марія.

Святий Антоній бачив у світі багато сатанинських тенет й страшенно цього злякався. Тож він питав Бога, хто буде в стані уникнути всіх цих пасток. Тоді він почув голос, який казав, що лише смиренна людина не потрапить у ці тенета. Святому Августину поставили питання: яка чеснота наймиліша Богові і яка найпевніше веде людину до Неба. Після глибокого замислення цей Учитель Церкви відповів, що такою чеснотою є смирення.

Щасливий той, хто має таку чесноту, бо він може багато. Без смирення всі інші чесноти – ніщо. Якби ви всього зреклися, дали майно вбогим, якби все життя плакали й покутували за гріхи, якби ви померли в пустині, не ввійдете до Неба, якщо вам забракне смирення.

Тож не дивуймося, що Святі з такою горливістю намагалися надбати й оберігати цю чесноту. Чим більше Бог дарував їм благодатей, тим більше вони себе принижували. Святий Павло був узятий аж на третє небо, але, незважаючи на це, називає себе великим грішником, переслідувачем Церкви й плодом викидня. Святі Мартин і Августин не насмілюються ввійти до Церкви – так їх жахає власна духовна вбогість.

І ми також повинні пройнятися почуттям особистої вбогості, якщо хочемо бути милими Богові. Чим більше дерево обтяжене плодами, тим сильніше його крона схиляється до землі. І ми також – чим більше робимо добрих справ, тим більше принижуймось і пам’ятаймо, що особливою ознакою доброго християнина є смирення.

Як ми можемо пізнати, що хтось має маку чесноту?

Смиренний не каже про себе ані добре, ані погано. Він пильно придивляється до себе, оплакує свої гріхи й намагається бути угодним Богові. Він не судить ближніх суворо, ніким не погорджує, з розумінням ставиться до помилок ближніх. Про ближнього він висловлюється лише добре. Якщо не може про когось сказати добре, мовчить. Похвалам на свою адресу не радіє й уникає їх. Своїми друзями вважає перш за все тих, хто викриває його помилки й робить добро тим, хто його очорнює. Подібно до того, як гордовитий перебуває в товаристві лестивців, так смиренний тримається від них осторонь. Він охоче спілкується з Богом, відкриває перед Ним свою вбогість і благає Його про милосердя. У вчинках він шукає лише Божої слави, не звертає уваги не думки людей, не женеться за розголосом.

Господь наш Ісус Христос, здається, не робить різниці між Хрещенням, Покаянням і чеснотою смирення. Адже Він каже, що без Святого Хрещення ми не ввійдемо в Царство Небесне – так само як після тяжкого гріха без покаяння ми не отримаємо прощення гріхів. Але також, додає Спаситель, без смирення не будемо бачити Бога, якщо ми не станемо як дітлахи. Якщо ми будемо смиренні, отримаємо прощення найтяжчих провин, а без цієї чесноти, навіть якби ми зробили скільки завгодно добрих учинків, не будемо спасенні.

Я наведу приклад зі Святого Письма. Відомо, що цар Ахав належав до числа найбільш нечестивих царів ізраїльських. Він віддавався нечистоті, грабував майно своїх підданих, відводив їх від поклоніння Істинному Богові й перебільшив злочинами всіх своїх попередників. Тому Бог послав до нього Свого пророка Іллю й наказав йому сказати, що на тому місці, на якому пси лизали кров невинно вбитого Навота, будуть також лизати й кров Ахава. Вирок Бога був ясний і остаточний. Коли Ахав почув цю мову, він роздер свої шати, вкрився веретищем, постився й принижувався. Бог також змінив Свій вирок і мовив до Пророка: «Чи ти бачив, як Ахав упокоривсь передо мною? За те, що він упокоривсь передо мною, не наведу лиха за його життя; за життя його сина наведу лихо на його дім.» (3 Цар 21, 29).

Тож бачите, що смирення може пробити небеса, роззброїти правицю розгніваного Бога й само по собі воно випрошує прощення.

Чи ж не мав я рації, коли казав, що смирення – це найпрекрасніша й найцінніша з усіх чеснот?

Коли ми її посідаємо, маємо й усі інші чесноти. Натомість без неї всі наші чесноти були б нічим. Доброго християнина ми пізнаємо по тому, що він погорджує собою, а всі слова й учинки ближнього він тлумачить на благо собі. Я впевнений, що якщо ви будете мати чесноту смирення, ваші серця вже відчують щастя на землі й небесні радості в майбутньому житті. Амінь.

developed by: X-group